Особистий сайт письменника Олександра Кухарчука

Контакты
E-Mail

QR код сайта письменника КухарчукаО олександра Федоровича (двовимірний бар-код для миттєвого розпізнавання за допомогою камери смартфона)


 Шановний читачу!

 

   Ще з далеких шкільних років я був безмежно залюблений в історію 

нашої Батьківщини і намагався якомога більше знайти історичних документів та праць істориків минулих століть. І що глибше я проникав у минулі віки тим більше мені було незрозуміло, чому так мало і скупо описується «колиска» слов’янства, що розташована між узбережжям Чорного моря і Карпатських гір, тобто саме на теренах нашої Батьківщини. Хто і чому створив таку ситуацію, щоби на протязі багатьох тисячоліть поринула у небуття історія розвитку східного слов’янства?

Але треба визнати, що достеменно я цього не довідався, бо і до сьогодні це для світу залишається великою таємницею. Вчені археологи і тепер на території України проводять розкопки тих місць де мешкали наші пращури ще 14 тисячоліть тому і знаходять підтвердження існування великих велелюдних міст з високою культурою та писемністю.

Готуючись до роботи над романом і вивчаючи скупі історичні документи 17 століття Московського царства, Кримського ханства і Речі Посполитої мене не полишало відчуття невідповідності тієї історії, яка русичам, а пізніше українцям, навіювалась царською імперією, а потім радянською владою на протязі майже чотирьох століть.

Нас запевняли, що за уклінним проханням гетьмана Богдана Хмельницького до московського царя Олексія Михайловича Романова у травні 1653 року Земський собор вирішив задовольнити прохання «черкесів», тобто русичів, прийняти Русь під високу царську руку.

А чи так це було в дійсності?

Ось лише деякі історичні факти, котрі не були сфальсифіковані лише тому, що отримали всесвітню відомість.

Історія свідчить, що у першій половині 17 століття Кримське ханство (що мало населення за різними даними від 250 тисяч до 650 тисяч) посилало у набіги на Русь і Московію тридцяти - сорокатисячну орду. Так, у 1644 і 1645 роках кримський хан Іслам Гірей (Гірай, Герей) з тридцятитисячною ордою двічі нападав на Московське царство і грабуючи доходив до самої Москви.  Цар Олексій Михайлович змушений був відкуплятися від орди золотом та соболями. Хан брав викупи  і повертався у Крим прихоплюючи з собою декілька десятків тисяч полонених московітів, котрих продавав у рабство на невільницькому ринку Кафи, а Московія змушена була з цим змиритися.

Держава поляків, Річ Посполита, у першій половині 17 століття була самою багатшою країною Європи, мала найкращу у Європі велику (100-150 000) армію озброєну найновішим для того часу озброєнням.

У 1648 році козацькі війська під проводом гетьмана Богдана Хмельницького вщент  розгромили польські війська та вийшли на етнічні кордони Речі Посполитої, не маючи ніяких перепон до взяття Варшави. Лише не бажання гетьмана нищити Річ Посполиту та брехливі обіцянки польської шляхти, врятували поляків від повного розгрому. Новий король Ян Казимир обіцяв козакам визнати Русь самостійною державою і не посягати на її землі. Тоді Хмельницький вперше уклав мирову угоду з поляками.

Порушуючи домовленості з козаками король, зібравши нове військо, пішов на Русь і знову зазнав поразки. З року в рік польська шляхта збирала нове військо, йшла на Русь і щоразу зазнавала нищівної поразки від козацького війська.  У 1653 році Річ Посполита від нескінченних шестирічних втрат геть зубожіла і була не лише неспроможна наймати військо, але навіть не мала вже жодного знаного воєводи що міг би його очолити.

На той час У Хмельницького уже була козацька держава Русь-Гетьманщина, яку визнали всі країни Європи (та навіть Англія і Венеція!). Під своєю рукою гетьман мав змогу за необхідності збирати велике військо (до двохсот тисяч) загартоване у битвах, добре вишколене та потужно озброєне.

А тепер постає очевидне питання:

— Переяславський договір 1654 року, міф чи історичний факт? Для чого було Богдану Хмельницькому «проситися» під високу руку Московського царя? Хіба на той час Московія була сильніша за Гетьманщину і могла її захищати?

           Чому і коли Русь втратила свою прадавню назву і стала Малоросією, а русичі —малоросами?

           На ці та інші питання що виникнуть у вдумливого читача я і намагався дати відповідь у своєму романі «Козацька Русь. Сплюндрована Калина»



                                                                                       *      *      *


04.10.2012 р.            

      Шановний читачу, побачив світ мій історичний роман «Козацька Русь. Сплюндрована Калина». У ньому я змалював життя простих русичів (українців), побут запорізьких козаків, битви та морські походи на Кримське ханство, повстання і перемога козаків над військами Речі Посполитої під проводом гетьмана Богдана Хмельницького, народження козацької держави – Гетьманщини.

           Я намагався писати так, щоби роман читався легко і з захопленням, а чи вдалося це мені – вирішувати тобі, шановний читачу.tyuikl


    

                                                                                       *      *      *




07.08.2013 р.             Нарешті вийшов з друку мій другий історичний роман «Козацька Русь. Неопалима Купина». Описані події охоплюють період 1657-1710 років, у ньому продовжено розповідь про долі героїв знайомих читачу з моєї попередньої книги. Сторінки роману змальовують запеклу боротьбу руських козаків з польською шляхтою та кримською ордою що точилися  протягом півстоліття, витоки і причини руїни Гетьманщини, три зради  козаків Московським царством («братами» - одновірцями) і поділ Русі на Правобережну та Лівобережну.

Уже в першій частині нового твору на підставі загальновизнаних фактів я намагався довести, що Московське царство не мало ані сили, ані вишколеного війська, ані добрих воєвод і через 16 років після Переяславської ради та смерті гетьмана Богдана Хмельницького, коли булаву у своїй руці тримав його соратник, талановитий полководець Іван Виговський.

У 1659 році московський цар розгнівавшись на руських козаків котрі уклали угоду з Річчю Посполитою про спільне співіснування, шле своє величезне (150 000?) військо на Русь. Гетьман Іван Виговський з 50 000 військом козаків у битві під Конотопом  вщент розгромив царське військо. Після цієї нищівної поразки цар Олексій Михайлович перелякався що козаки візьмуть Москву і наказав негайно відновлювати московські мури.

У новому творі я показав всіх дев’ять гетьманів, що тримали булаву на протязі півстоліття після смерті Богдана Хмельницького, намагався, хоч і коротенько, але як правдивіше, змалювати їх державницькі позиції та людські вади.

                         «Неопалима Купина» — реквієм Гетьманщині, початок і кінець її руйнації…

 

                                                     

                                                                                   *     *     *




16.09.13 Пройшла презентація обох романів «Козацька Русь, Сплюндрована Калина» і «Козацька Русь, Неопалима Купина» у міській бібліотеці. Присутні вчителі історії майже всіх шкіл, молодь міста. Викладені в творах події повстання Б. Хмельницького, для них спірні, бо шкільна історія дуже з великою обережністю підходить до Переяславської Ради 1654 року. Шкільні підручники, ще й до сіх пір носять «флер» колишньої імперії. Просив висловитись… жодного запитання або заперечення… сумно. На презентації присутні ЗМІ, місцеве телебачення. І телебачення і ЗМІ відгукнулися позитивно. Лише місцева газета яку виписую чотири десятиліття «Земля Бердичівська» промовчала. Не сподобився на увагу? Сумно, три десятки літ, а може й більше товаришую з редактором…?

 

Презентація романів «Козацька Русь. Сплюндрована Калина» і «Козацька Русь. Неопалима Купина»   

http://www.brdlib.org.ua/2013/10/haj-zhyve-kozacka-slava-haj-zhyve-kozackyj-duh.html#more

 

                                                                               *     *     *


 

9.09.13         Житомирський обласний конкурс «Краща книга 2013 року». Мої обидві книги «Київська Русь, Сплюндрована Калина» та «Київська Русь. Неопалима Купина», жюрі визнало кращими книгами року в номінації проза року. Мене нагородили Дипломом і грошовою премією.  Славно…

 



                                                                               *     *     *




11.09.13     Дарма-дарма, бідкався, що «Земля Бердичівська» промовчала про мою презентацію двох романів. Сьогодні газета «розродилась величезною» статтею величини, як сигаретна пачка за особистим підписом редактора. П’ятдесят слів із котрих цитата із одного з моїх романів (з того, що я подарував з власним написом) з двадцяти п’яти слів. Посміявся і подумки побажав йому нових творчих злетів на його поприщі. Що зробиш не всі агрономи, що стають редакторами, хоч вони твої товариші, розуміються на художній літературі… не дано!




                                                                               *     *     *




21.11.13    Цьогорічні збори спілки письменників. Виступали три побратими по перу з дуже позитивними відгуками на мої обидві книжки. Особливо письменник Григорій Цимбалюк з пафосом сказав чимало добрих слів на мою адресу. Мені аж неловко зробилося від його нахвалювань. Але!






                                                                               *     *     *  





6.12.13     Подзвонив письменник Василь Яр і повідомив, що у великому захопленні від щойно прочитаного мого історичного роману «Київська Русь. Сплюндрована Калина». Назвав його талановитим описом подій, що відбувалися чотири століття тому. Називав таким історичним твором, який на теренах України не друкувався уже на протязі декількох десятиліть. Приємно.

Щоправда йому не сподобався останній абзац в Епілозі, де я пишу: «Що за карма тяжіє над русичами-українцями і що на них чекає у прийдешньому, якщо вони не візьмуться за розум і не усвідомлять уроки історії – один Бог відає…».

Шановний Василь Адамович назвав цей абзац, як на його погляд «моралізаторством» (слово то яке?), але мені чогось не хочеться з ним погоджуватись. Мені здається, що кожен письменник має право зробити висновок із тих подій про які писав, над якими довго роздумував, припасовуючи їх до того часу, в якому живе сам. А може ні?... Сумніви…



                                                                               *     *     *  



9.12.13  Пишу новий історичний роман з робочою назвою «Козацька Русь. Полковник Лаврін Капуста (?)». Ларін Капуста один із близьких соратників гетьмана Богдана Хмельницького, його радник, засновник і талановитий організатор розвідки і контррозвідки Гетьманщини. Уже за рік після повстання під проводом Б. Хмельницького, вивідувачі-розвідники козаків діяли у всіх сусідніх країнах Європи, а Річ Посполита була ними нашпигована так, що польський король Ян Казимир зі злістю кричав: «Подивіться, мосціве панство, чи немає козака під моїм столом, бо вже у власному палаці не можна в голос говорити про наші плани, щоби завтра вони не були відомі  тому лотрові Хмельницькому?!».

Отож особистість полковника Лавріна Капусти дуже скупо висвітлена в історичних документах, хоч і гадаю, що так, і має бути, адже це постать таємнича, і про неї мало хто відав, а тому мало й написано. Але мені хочеться про цього козацького лицаря (другу чи третю постать, по своїй значимості, в оточенні гетьмана) написати його життя від народження і до його смерті… А де взяти дані??!!  Пишеться дуже важко…




                                                                               * * *  




10.12.13    Подзвонила бібліотекар ліцею № 15, де вчаться мої онуки. Попросила виступити перед старшокласниками і вчителями. Невдалий час вибрала шановна. Мені зараз важко пишеться, тема не йде, настрою ніякого… Які тут виступи перед дітьми… Але ж і відмовитися не можна… Пообіцяв, що подзвоню, як тільки трохи звільнюся… А коли, один Бог відає! Написано три четверті книжки, тема вже надоїла, відчувається втома, «шестерні буксують». Охо-хо-х…

 

                                                                               * * *  

29 квітня 2014  Сьогодні у Житомирському університеті імені івана Франка, у великій аудиторії заповненій студентами, Голова Національного Комітету у справах премії імені Івана Огієнка Павло Михайлович Мовчан, вручив мені  Диплом Лауреата, медаль Івана Огієнка та грошову премію присуджену мені в 2014 році за два історичних романи "Козацька Русь. Сплюндрована Калина" і "Козацька Русь. Неопалима Купина". Я привик працювати у тиші, а тут таке велелюддя, і мені довелося трохи похвилюватися виступаючи пере великою аудиторію. Але, всеж таки, така державна нацціональна відзнака трохи підняла життєвий тонус після виснажливої річної щоденної праці над новим  романом "Козацька Русь, Полковник Лаврін Капуста", котрий щойно закінчив писати. 

                                                       * * *

жовтень 2014 року. Кандидат у депутати Верховної Ради України Анжеліка Лабуннська, дай Боже їй здоров'я та удачі, для бібліотек свого виборчого округу купила у мене залишки двох перших романів. Ціну за книги назвав лише за собівартістю і цих грошей, плюс премія за лауреатство, вистачило на видання нового роману.


                                                        * * * 

   22 жовтня 2014 року. Тримаю у руках щойно вийшовшу із друку книгу на 500 сторінок, що пахне друкарнею. Радію, як малій дитині! Тепер світ побачив новий істричний роман "Козацька Русь. Полковник Лаврін Капуста". Господи, скільки ж довелося "перелопатити" всіляких історичних матеріалів щоб вибудувати образ соратника гетьмана Богдана Хмельницького. Очільника та творця розвідки і контррозвідки Гетьманщини, про якого так мало зберегла історія. Хоча про таких людей історія, як правило, мовчить. Хай там як, а роман почав своє життя! Слава! Тепер справа за читачем, як його сприйняти і оцінити...

                                                          * * *

18 листопада 2014 року. Лише сьогодні знайшовся вільний час, щоб як і обіцяв відвідати ліцей №15 і зустрітися з учнями в актовому залі і розповісти їм, що пишу лише заради їхнього покоління, щоб вони знали своїх великих предків. здається молодь слухала з цікавістю. Але мене дуже заслутило, коли я запитав хто із них знає Робін Гуда всі як один підняли руки, хто знає короля Артура — ліс рук. А коли запитав хто такий  кошовий отаман козаків Самійло Кішка — жодної піднятої руки, хто такий гетьман Іван Виговський — жодної піднятої руки. Стало прикро, що ми виховуємо молодь, котра не знає своїх коренів. Хіба вони будуть триматися своєї отчої землі, своєї Батьківщини???18 листопада 2014 року. Лише сьогодні знайшовся вільний час, щоб як обіцяв відвідати ліцей №15 і зустрітися з учнями в актовому залі і розповісти їм, що пишу лише заради їхнього покоління, щоб вони знали своїх великих предків. здається молодь слухала з цікавістю. Але мене дуже заслутило, коли я запитав хто із них знає Робін Гуда всі як один підняли руки, хто знає короля Артура — ліс рук. А коли запитав хто такий  кошовий отаман козаків Самійло Кішка — жодної піднятої руки, хто такий гетьман Іван Виговський — жодної піднятої руки. Стало прикро, що ми виховуємо молодь, котра не знає своїх коренів. Хіба вони будуть триматися своєї отчої землі, своєї Батьківщини???найшовся вільний час, щоб як обіцяв відвідати ліцей №15 і зустрітися з учнями в актовому залі і розповісти їм, що пишу лише заради їхнього покоління, щоб вони знали своїх великих предків. здається молодь слухала з цікавістю. Але мене дуже заслутило, коли я запитав хто із них знає Робін Гуда всі як один підняли руки, хто знає короля Артура — ліс рук. А коли запитав хто такий  кошовий отаман козаків Самійло Кішка — жодної піднятої руки, хто такий гетьман Іван Виговський — жодної піднятої руки. Стало прикро, що ми виховуємо молодь, котра не знає своїх коренів. Хіба вони будуть триматися своєї отчої землі, своєї Батьківщини???18 листопада 2014 року. Лише сьогодні знайшовся вільний час, щоб як обіцяв відвідати ліцей №15 і зустрітися з учнями в актовому залі і розповісти їм, що пишу лише заради їхнього покоління, щоб вони знали своїх великих предків. здається молодь слухала з цікавістю. Але мене дуже заслутило, коли я запитав хто із них знає Робін Гуда всі як один підняли руки, хто знає короля Артура — ліс рук. А коли запитав хто такий кошовий отаман козаків Самійло Кішка — жодної піднятої руки, хто такий гетьман Іван Виговський — жодної піднятої руки. Стало прикро, що ми виховуємо молодь, котра не знає своїх коренів. Хіба вони будуть триматися своєї отчої землі, своєї Батьківщини???